Кошик

Ваш кошик порожній

Форма входу

Пошук

Календар

«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів записів

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 40

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Для обов'язкового розміщення на веб-сайтах шкіл! (інформація учневі та вчителю).




Шановні батьки!
  Щоб уберегти Вас від деяких, на жаль дуже поширених помилок, ми хочемо запропонувати Вам кілька порад. Прочитавши їх, подумайте, які для Вас і Вашої родини найбільш актуальні. Спробуйте виконувати хоча б їх. Якщо Вам вдасться розумно організувати життя Вашої дитини, це полегшить Вам взаємне пізнання, вбереже від багатьох неприємностей у майбутньому і подарує години спілкування з близькою людиною. Отже, деякі практичні рекомендації.
1. Будіть свою дитину спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити Вашу посмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не докоряйте за помилки, навіть якщо вчора попереджали.
2. Не квапте. Уміння розраховувати час – Ваша задача, і якщо Вам це погано вдається, це не провина дитини.
3. Не відправляйте дитину в школу без сніданку: до шкільного сніданку їй доведеться багато попрацювати.
4. У жодному разі не прощайтеся, попереджаючи: «дивись не балуйся», «веди себе добре», «щоб сьогодні не було поганих оцінок» і т. ін. Побажайте дитині удачі, підбадьорте, знайдіть кілька ласкавих слів – у неї попереду важкий день.
5. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину після школи спокійно, не ставте їй тисячу питань, дайте розслабитися. Якщо ж дитина занадто збуджена, якщо прагне поділитися чимось, не ігноруйте, не баріться, послухайте – це не займе багато часу.
6. Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай заспокоїться, тоді і розповість сама.
7. Вислухавши зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати прочухана, постарайтеся, щоб Ваша розмова з учителем відбувалася без дитини. До речі, завжди не зайве вислухати «обидві сторони» і не поспішати з висновками.
8. Після школи не поспішайте сідати за уроки, необхідно дві, три години відпочинку (а в першому класі добре б години півтори поспати) для відновлення сил. Найкращий час для приготування уроків з 15 – ої до 17 – ої години.
9. Не змушуйте робити всі уроки в один присід, після 15 – 20 хвилин занять необхідні 10 – 15 хвилинні «перерви». Краще, якщо вони будуть рухливими.
10. Під час приготування уроків не сидіть «над душею». Дайте дитині можливість працювати самій. Але вже якщо потрібна Ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка («не хвилюйся, все вийде», «розберімося разом», «я тобі допоможу»), похвала (навіть якщо не дуже виходить).
11. У спілкуванні з дитиною намагайтеся уникати умов: «якщо ти зробиш, то…», деколи умови стають нездійсненними незалежно від дитини і Ви можете опинитися в дуже складній ситуації.
12. Знайдіть протягом дня бодай півгодини, коли Ви будете належати тільки дитині, не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент важливіше всього її справи, турботи, радості і невдачі.
13. Виробіть єдину тактику спілкування всіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої розбіжності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без дитини. Якщо щось не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом. Не вважайте зайвою літературу для батьків, там Ви знайдете багато корисного.
14. Пам'ятайте, що протягом навчального є критичні періоди, коли вчитися складніше, швидше настає стомлення, знижена працездатність. Це: перші 4 – 6 тижнів для першокласників; • 3 – 4 тижні для учнів 2 – 4 класів; • кінець другої чверті; • перший тиждень після зимових канікул; • середина третьої чверті. У ці періоди слід бути особливо уважними до стану дитини.
15. Будьте уважні до скарг дитини на головний біль, втому, погане почування. Найчастіше це об'єктивні показники труднощів навчання.
16. Врахуйте, що навіть «зовсім великі» діти (ми часто говоримо «ти вже великий» 7 – 8 річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкаве прогладжування. Все це заспокоює їх, допомагає зняти напруження, що накопичилося за день, спокійно заснути. Намагайтеся не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати завтрашню контрольну і т.ін. Завтра новий день, і Ви повинні зробити все, щоби він був спокійним, гарним і радісним. Трошки напружившись, можна прожити його без нервування і нотацій. Гіперактивна дитина в школі Перш за все, розтлумачимо термін «гіперактивний». У перекладі з латини «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» свідчить про перевищення норми. Гіперактивність виявляється у дітей невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини, неуважністю, імпульсивністю, постійними відволіканнями від об'єкта уваги. За даними психолого-педагогічної літератури, для характеристики таких дітей використовують терміни: рухливі, імпульсивні, живчики, вічні двигуни тощо. Деякі автори використовують і такі словосполучення, як моторний тип розвитку, діти з підвищеною активністю. За даними спеціалістів, майже половина дітей страждає на так звану гіперактивність. Не лише у нашій країні, а й по всьому світу кількість таких дітей постійно збільшується. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі спіткають не лише її, а і її оточення: батьків, однокласників, учителів... Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше в подальшому може сформуватися асоціальна і навіть психопатична особистість: відомо. Що серед малолітніх правопорушників значний відсоток становлять гіперактивні діти. Що ж таке гіперактивність по суті, і як ми, дорослі, повинні скорегувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивних людей? Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком досить незначного ураження мозку, яке не можна визначити за допомогою діагностичних тестів. Говорячи мовою науки, ми маємо справу з мінімальною дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. В подальшому її емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сім'ї та школі.А яскравіші прояви гіперактивності можна спостерігати у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, в цей період відбувається перехід до провідної — навчальної діяльності, і через це збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагають вміння концентрувати увагу на тривалішому, ніж раніше, проміжку часу; доводити почату справу до кінця; прагнути до певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність переконливо заявляє про себе. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини, і, занепокоєні цим, шукають контактів із психологом. Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей. • Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, схиляється. • Не може спокійно всидіти на місці, коли цього від нього вимагають. • З легкістю відволікається на сторонні стимули. • Не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять та в різних інших аналогічних ситуаціях в колективі. • На запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши до кінця. • Під час виконання запропонованих завдань має ускладнення (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння). • Докладає великих зусиль, щоб зберегти увагу під час виконання завдань або ігор. • Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої. • Не може гратися тихо, спокійно. • Балакучий. • Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втру¬чається в ігри інших дітей. • Часто складається враження, що дитина не слухає адресованих до неї звернень. • Часто губить речі, що є необхідними в школі, вдома, на вулиці. • Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але • пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає. • Всі ці ознаки можна згрупувати за такими напрямками: • надмірна рухлива активність; • імпульсивність; • відволікання — неуважність. Діагноз вважається правомірним, якщо мають місце, принаймні, 8 із наведених вище симптомів. Так, маючи досить непогані інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відзначаються недостатністю мовленнєвого розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних і таких, що потребують уваги занять, а отже, і до навчальної діяльності. За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5 %, серед хлопчиків — 11%, серед дівчаток — близько 10 %. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток? Причини можуть бути такі: більша вразливість мозку плодів чоловічої статі відносно різних видів патології вагітності й пологів, унаслідок яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважають, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психологічних функцій. Можливо, на дівчаток більше тиснуть норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють в них слухняність. Щоб «розрядитися», дівчинка може просто поплакати, тоді як хлопчик в аналогічній ситуації, скоріш за все, буде «бігати по стелі». Проблеми дітей, які мають порушення поведінки, пов'язані з ними труднощі у навчанні у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчителів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми. Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною. Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20—30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальної функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі, є для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів. Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену потребу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють ш вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня. Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невід¬повідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не дослухавши запитання і часто вигукує з місця. Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи. Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають й інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мовленнєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від дитини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною. І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гіперактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки дозволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігрувати агресивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, 1, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя. Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педагогічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію. Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психологічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні багатьох негативних проявів даного синдрому. Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності — означає змінити їі взаємини з близькою дорослою людиною, і, перщ за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення. Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей: з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності; з іншого — висування надмірних вимог, які дитина неспроможна виконати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями). Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує зазвичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою людиною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки. Останнім часом деякі вчені пов'язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфукцій, тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих функцій мозку, що спричинені патологією вагітності, ускладненням під час пологів, вживанням алкоголю, палінням батьків тощо. Однак, у наш час прояви гіперактивності у дітей є досить розповсюдженими і не завжди, як стверджують фізіологи, пов'язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і умови життя є лише фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування у дітей на несприятливі умови. Такі рекомендації надають психологи батькам гіперактивної дитини, тим самим допомагаючи їм у вихованні. Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей. Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі інтерес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину. Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викликати конфлікт у сім'ї, намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ МОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором. Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте ї"і. Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї. Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє їі не відволікало. Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання. Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості. Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, зблизитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учасникам велике задоволення. Не опускайте рук! Любіть Вашу норовисту дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі. Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у деяких дітей — і раніше, гіперактивність зникає. За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються, у мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Отже, якщо у Вас гіперактивна дитина, допоможіть їй, все — у Ваших руках. Використана література: 1.Батьківські збори в початковій школі. - Х.:Вид. група "Основа", 2007.- 144 с. - (Серія "Класний керівник"). 2.Довідник класного керівника. 1-4 класи.-Х.:Веста:Видавництво "Ранок", 2008.-192с.

 

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Від чого залежить успіх виховання в сім'ї

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

Навчання - найважливіший обов'язок дітей

Поради батькам

Золоті заповіді батькам

Що ви можете зробити, якщо вашу дитину кривдять в школі?

 Чому діти прогулюють заняття?

Як підвищити самооцінку в дитини

Уся справа у психології…

Чому діти не люблять спати?

Осінній синдром